Минуще

Я ніколи не чув, як ти плачеш, бо був глухий
до твоїх слів. Тепер доводиться думати, як
прилаштуватись до нових умов — треба шукати
нове житло, і залишати це — яка тут осідлість;
і ця вся вервиця суб’єктивних вражень —
в жоднім разі про вічне, від чого вірші стаю
схожими на вчорашні газети. Я намагався
написати тобі листа, тепер придбав нові капці,
ходжу в них, дійсно, не парять. Я забув тебе.
Я тепер багато всього забуваю; записане залишається
записаним, але забувається швидше, швидше навіть
за сни, які забуваються так — не пригадати, що
снилось. Тепер я вдаю, що не знаю, як тобі
подзвонити, і у вільні хвилини вигадую собі майбутнє,
схоже на каное — воно вимагає терпіння і
рівноваги. Я купую ноутбук у кредит, точніше,
взяв позику у шефа своєї контору, залишивши
під заставу диплом і довідку з військомату
про те, що я не служив у війську — я цим
не пишаюсь, але до армійських лав уже пізно,
як пізно міняти професію, пізно дзвонити
тобі, то ти можеш спати, і зрештою, що
я тобі сказати; що я від тебе почути,
завжди глухий до того,
що ти не любиш.

notes