Фамільярне

Змінивши неостаточно Полтаву на Київ —
так, як замість нирок болить печінка,
я у заторах дорожних на рівних між печенігів,
зрештою, трікстер я — і чоловік, і жінка.

Друг мій, філістер, кличе себе графоманом,
добре, що не Гантенбайном, хоча б — котило
у цьому місті не так надій, як омани.
Бути філістером тут означає мати мірило.

Хто ж ти, сусід мій без пір’я, такий двоногий?
Хто ти, на лаві в підземній рухомій церкві.
куди ідуть потоки сірі й убогі,
і до живих спускаються напівмертві?

Хто ти, не чоловік, не жінка, з написом «не притулятись»?
Двері ці знову відчинять на праву платформу.
Можна, я буду тебе потроху боятись —
Ти ще не втратив зміст і тримаєш форму.

Я не люблю тинятись поміж чужих цих історій,
Я не люблю ці лави, сповнені тіл і втоми
Аби ж знаття, як вийти із цих апорій.
Але нема його, як немає у мене дому.

notes