До часу

Мовчання збігло. Пам’яті нема
Про зиму, що вкривала біле — білим.
Крізь ніч безсонну крадькома
Тече
Усе, що мав, на що не стало сили.

Пливи ж, чуже! Загату мою руш
Покірними і тихими словами,
Що палять небо це незгірш од ружж
Під вкритими росою рукавами.

Пливи ж, моє! Лиш серце моє, стій —
Я все своє життя даю на відсіч
За це слабе і кволе моє збіжжя:

Поетик і кохань незграбний стрій —
На золото і ртуть, на срібо й мідь. Ніч,
Це моє останнє порубіжжя.