На станції

Дай мені поносити твою сорочку, твоєї
ходи позич мені ритм, може, подзвониш
Богу за мене? На порожній станції
навіть міліціянта нема — у нього ж іще сім’я,
свої справи, пес кудлатий зустрічає зі зміни,
а що я? Курити тут не можна, каву не
продають, у сумці лист, але і поштової скрині
теж тут немає, тільки потяг похмурий, що
прибуває і відбуває, із проміжком згідно
розкладу, і ти б могла вийти з нього — але
ти вийшла раніше, може, ти дружина
міліціянта, може, ні, що тобі заважає бути
нею або не бути, і якби я вмів грати
на фортепіано, я думав би зараз фразами
музики, що пасували б до тиші, а може,
невидимий, він досі тут є, але я не
вмію грати, сорі, не вмію, сорі,
я просто думав, може ти теж будеш тут,
в цей час, і ми би зустрілись, тільки
не знаю, чи пізнав би тебе, може це ти
там сидиш і дивишся на мене, думаючи
про щось своє.