Віра

Народи від мене дитину, чи може, острів…
Я тобою, тебе, я тобі, я тебе, я в тобі —
На відкритий кордонах малюються риси гострі.
На губах і зіницях — ознаки магічних робіт.

Я не маю чого віддати, тому не знаю,
Чи мені в цю толоку й сволоту ввійти,
І за мною не прийде завити зграя,
І до мене не вийдеш зі зграї ти.

А уже машкара пропікає обличчя шкіру,
Ікла ріжуть, мисливці вже взяли слід.
Не назвати тобі ні межу, ні міру —
Але носиш в собі мій плід.

Я гвалтую тебе тотемним звіром.
Я тебе позначаю таємним своїм ім’ям —
У твій ірій я входжу свавільним виром,
Що йому я всю кров віддам.

Я торкаюсь до тебе крилом, мов янгол —
І нема вже ні знаків, ні слів, ні мов —
Мало світу і світла; де близько, нестримно і п’янко,
Виростає крізь тіло до ночі любов.