Сніг

На наших екранах сніг, і ти мені
знову не віриш, і я теж — я теж
не вірю собі, навіть тепер, коли
холодно, й хіба обійми зігріють —
я натомість з готовністю прямую
додому, оминаючи ліфт, підіймаючись
через сходинку, щоби швидше
зачинитися у своїй кімнаті, щоби
перечекати якось ці темні часи, а
потім — залишається сподіватись, що буде
байдуже; але поки не байдуже,
хочеться швидше втекти від усього,
швидше програти війну, визнати
себе в’язнем хворіб — і не більше.

На наших екранах сніг, і не гріє плед,
на наших губах холодно, на наших мапах —
жодного вільного місця —
а в моїх кишенях хіба що тютюн,
просипаний з минулого життя, з
того часу, коли я чекав, і
засинав з телефоном в руках, але
ніхто не дзвонив і не приходив, і я
так звик до цього, ми так
до цього звикли, зрештою, нам
нічого не залишалось, і ми все
ходили, ходили, в очікуванні на
будильник і його патовий сигнал.

notes