Regresa A Mi

На моєму подвір’ї, якого у мене немає,
бігають і сміються діти, які давно вже
виросли — чорні і сині пластмасові
солдатики, машинка-трансформер, справжня
шкіряна кобура, військовий дідовий бінокль,
конструктор, з якого ми складали роботів,
коробка з дискетами і жодної тобі
фотографії, жодних листів відісланих —
відтак і жодних подорожей, і хтось може
побачити першу зірку, і шаховий кінь
ходить по діагоналі, і я ще тебе не люблю,
зовсім, і ти мені не снишся, і я не боюся
іще цих снів, мене ще нема — нікуди
поспішати, нічого позбуватися, нічого не
можна забути, і навіть тепер, коли я
зовсім уже не плачу, я вже не вмію,
навіть без тебе, навіть через тебе, навіть
через ногу забиту, навіть від того, що йод
нестерпно пектиме — їдуть
крізь ранки автобуси, повні чужих облич,
чужих дворів, чужих фотографій — і я
не можу це бачити, майже так само,
як можу бачити тебе, знаючи, що це
неможливо, як неможливо забути,
повернутись у двір, якого нема, щоби
знову і знову його намалювати.

notes