Минуле

Все колись закінчується, щоби стати твоїм
минулим: твоє тіло — тепер — стане
твоїм минулим, все, чого ти торкаєшся,
перетворюється на мовчання.
Все проступає твоїми рисами, твоїми очима,
ти прибуваєш, наче вода, як повінь,
на тиху станцію вечора, щоби
своєю тишею ламати кригу доріг, до
яких я так звик протягом цих нетривалих
днів.
Я стомився, а ти так само не бачиш мене,
приходиш, щоби замазати мулом двері,
щоби залити цей вечір, щоби
я наче крізь воду бачив, як ти
ніби щось говориш, як ніби до когось,
кого я так само не бачу, і у воді
я міг би плакати, адже сліз не видно,
але я не плачу, і їх не видно так само.
Я бачу ятір, яким ти забираєш тепер, щоби
завтра перетворити його вчора, і він
проходить крізь мене, і я залишаюсь у мулі,
тоді, коли вже зійде вода.