Я тебе не міг

Я тебе не міг забути —
це дао, це Бог, це любов —
у наші міста ще прийде весна, — на
наших дорогах, руках, на наших
блюзах постійних, на самотності нашій
буде таке проникне, таке своє —
щастя; бо це не пам’ять триває,
не біль, не розлука, це просто моя
дорога до тебе, це звучить саксофон
календаря, дні радості, дні чекання.
А я тут, я так само люблю тебе, щодня
ідучи на роботу, наче на свято, і нічого мені
не болить, Оксано, зовсім нічого, крім
серця і цілого світу, але то вікове —
певно, скоро минеться, певно — так
має бути, певно — цей вечір, в якому
ти так далеко, цей вечір, в якому
триває моє життя, і ти — в цьому
вечорі, в цій зливі музики, в
цих очах, які я бачу десь в глибині
найглибшого подиху — певно, так
має бути, і певно, це така музика,
і не можна бути осторонь,
і я не забув про тебе,
бо як я міг про тебе забути?