Засинаю з якимись думками,
прокидаюсь спустошений —
куди вони йдуть чи всотуються,
куди? Все більше питань, на які
не хочеться відповідати, все більше
лункого, як дзвін, нерозуміння —
чому я щасливий?
І треба учитись цьому щоразу наново:
стримувати бажання постійно кричати
«люблю» — коли рука, якої хочу
торкнутись, завжди так близько,
так неймовірно близько, що в це
не можна повірити.
І в цьому щасті дні, наче водорості,
завжди готові заплутати, і мул
чужих голосів — віддатися течії,
і вже нічого, нічого крім тебе,
не знати, і не розплутуватись, а —
випростуватись, і навіть на зорі
дивитися крізь твої прозорі повіки,
водо щастя мого.
| Jun17 |
