І все, що ти говориш — відповідь на
перше-ліпше питання, яку ти даєш
перехожому того літнього дня — ті голуби
і ті повітряні змії вже не літають,
так багато слів минуло з тих пір —
і скільки я не росту, все намагаюсь
зазирнути тобі ув очі, але ти високо,
і напевно, ти завжди спиш —
спиш, бо мені більше нема чим себе
втішати — мене можна просто вирізати
з фотокартки, лизнути, наче конверт,
на якому не знати, яку писати зворотню
адресу, і чи писати ту, іншу,
віддалену і невагому, як павутина,
що вже не спіймає нікого, і може
тільки зітхати, доки віник її не
збере — я подарував би тобі
кульчики срібні, а ти, хоч не руда,
а ходиш вся в рижому, і не від
цього зовсім стаю я схожим на
звіра, який руйнує ще вчора
збудовану хижу.
| Jun19 |
